Ведмеді

Ведмеді вважаються найбільшими з хижаків, що нині мешкають на нашій планеті. Незважаючи на це, вони частіше, ніж інші хижі ссавці, віддають перевагу рослинній їжі перед м’ясом тварин.

Зовнішній вигляд ведмедів

Зуби й кігті: Ікла у ведмедів досить могутні, як і в інших хижих тварин. Корінні зуби мають плоску, нерівну, зручну для жування поверхню. Це пов’язано із змішаним харчу¬ванням – ведмеді їдять як тваринну, так і рослинну їжу. На кожній лапі є по п’ять довгих пальців з великими і гострими кігтями, які не втягуються. За допомогою цього знаряддя ведмеді викопують із землі їстівні корінці і плоди. Крім того, гострими кігтями хижак розриває здобич на дрібніші частини.

Органи чуття: У ведмедів маленькі, посаджені близько одне до одного очі. Поля зору обох очей перекриваються, тому тварина бачить предмети об’ємними. У цілому, зір у ведмедів слабкий. Слух також розвинений не дуже добре. Найкраще у ведмедя розвинений нюх. Ведмідь часто встає на задні лапи і крутить головою, щоб дослідити носом повітря і отримати відомості про те, що його оточує.

Комунікація: Ведмеді спілкуються між собою за допомогою звуків і рухів тіла. Наприклад, положення вух тварини передає інформацію про настрій власника. Зустрівшись, ведмеді піднімають одне до одного голови і гарчать, не відкриваючи пащі.

Плоскі зуби ведмедя подрібнять будь-яку їжу.

Пересування, будова тіла, шерсть

Способи пересування: У ведмедів досить короткі кінцівки. Вони ходять, спираючись на всю поверхню ступні, тому належать до стопохідних. Лапи ведмедів вигнуті у формі літери „О”, тому ці тварини клишоногі і ходять, перевалюючись з боку на бік. Але, коли виникає небезпека або переслідуючи здобич, ведмеді здатні бігти риссю і навіть галопом. У разі небезпеки ведмідь стає на задні лапи. Ведмежата й дорослі особини деяких видів лазять по деревах і плавають, а білий ведмідь є єдиним ссавцем, який плаває тільки за допомогою передніх кінцівок.

Будова тіла: Різні види ведмедів відрізняються між собою розмірами, але будова в них подібна: могутнє тіло, короткі сильні лапи, масивна голова і дуже короткий хвіст.

Шерсть: Ведмедяча шерсть буває кількох типів: від густої жовтувато-білої шерсті у полярного ведмедя до довгої пухнастої у губача. Хутро більшості видів ведмедів має коричневе забарвлення, що чудово маскує тварин у лісі.

ВІДОМО, ЩО…

• Гігантського бурого ведмедя, що мешкає на території Північної Америки, іншими мовами називають „кадьяк”. Саме так називається острів, на якому й зустрічаються ці представники підвиду. Ведмідь, що стоїть на задніх лапах, може досягати до 3 м заввишки.
• Полярного ведмедя можна зустріти у відкритому морі на відстані 80 км від берега.
• Ведмеді ходять повільно, перевалюючись, але в разі потреби можуть розвивати швидкість до 50 км/год.
• Меню грізлі на 80% складається з рослинної їжі.
• Ареали білого ведмедя і песця розташовані на крайній Півночі. Це найвитриваліші ссавці.
• Майже всі ведмеді знаходяться на межі вимирання і оберігаються законом.
• Колись у Європі жило багато бурих ведмедів. Нині їхня чисельність скоротилася, але вони й досі залишаються найчисленнішим видом у родині.
• Білий ведмідь у минулому був об’єктом промислу. Люди харчувалися його м’ясом і шили з його шкури одяг.
• Білий ведмідь краще за інших звірів акліматизувався в районі вічної мерзлоти.

Сім видів ведмедів, що належать до чотирьох родів, проживають переважно в Північній півкулі. На півдні живе тільки очковий ведмідь. Усі ведмеді, за винятком білого ведмедя, який населяє засніжені арктичні пустелі, є мешканцями глухих лісів. їхнім єдиним ворогом є людина. Нині лише двом видам ведмедів не загрожує зникнення.

ПОХОДЖЕННЯ

Перший ведмідь, предок усіх сучасних видів ведмедів, (Ursavus), жив на Землі 20 млн. років тому. Він був завбільшки з невеликого собаку і населяв територію сучасної Європи, де в той час панував спекотний субтропічний клімат, багатий на шедру рослинність. Ведмеді разом з лисицями, собаками і єнотами походять від їхнього загального предка – маленького хижака родини Miacidae, що жив 30-40 млн. років тому і лазив по деревах. В результаті еволюції виникали нові види ведмедів, які поступово ставали все більшими, крупнішими і сильнішими. Багато з них, зокрема і печерний ведмідь, який за розмірами перевершував сучасних ведмедів, вимерли. Наймолодшим видом в родині є білий ведмідь, шо з’явився 70 000 років тому.

1. Очковий ведмідь (Tremarctos ornatus): довжина тіла 1,3-1,8 м. Єдиний представник родини в Південній Америці.
2. Малайський ведмідь (Helarctos malayanus): довжина тіла 1-1,4 м. Цей найменший представник родини живе в тропічних лісах Південно-Східної Азії. Зустрічається рідко.
3. Губач (Melursus ursinus): довжина тіла 1,4-1,8 м. Проживає в джунглях Індії і Шрі-Ланки. Рослиноїдний. Губами і язиком збирає термітів і комах.
4. Білий ведмідь (Ursus maritimus): довжина тіла 1,8-3 м. Населяє північні райони Арктики, харчується в основному тюленями.
5. Бурий ведмідь (Ursus arctos): довжина 2-3 м, проживає в Північній Америці, Європі і Азії. Існує декілька підвидів: грізлі, гігантський бурий ведмідь і європейський бурий ведмідь.
6. Барибал, або чорний ведмідь (Ursus americanus): довжина тіла 1,3-1,8 м, водиться в лісах Північної Америки. Як і інші представники родини, харчується змішаною їжею.
7. Білогрудий ведмідь (Ursus thibetanus): довжина тіла 1,4-2 м. Живе в лісах і більшу частину часу проводить на деревах. Харчується травами, плодами і ягодами.

РОЗМНОЖЕННЯ

Ведмеді живуть поодинці, зустрічаючись тільки в сезон розмноження. Період спаровування, в залежності від виду, припадає на різну пору року. Деякі види ведмедів, зокрема малайський, можуть розмножуватися протягом усього року – вони мешкають у вологих тропічних лісах, де їм вистачає їжі. Окрім того, малайський ведмідь належить до моногамів. Після спаровування самець та самка розлучаються. Вихованням потомства займається тільки ведмедиця.

Тривалість вагітності складає 180-250 днів і залежить від виду ведмедів. Ведмедячий виводок складається з 1-4 дитинчат, які з’являються на світ сліпими, беззубими, вкритими рідкою шерстю. Не менше року вони проводять у родовому гнізді, харчуючись молоком матері. Білий ведмідь ніколи не відчуває нестачі в їжі і тому не впадає в зимовий сон. Проте у сплячку впадають вагітні самки і матері з дитинчатами. Навесні ведмедиця залишає барліг у супроводі пухнастих і грайливих ведмежат. Дитинчата невідступно слідують за нею, вчаться знаходити їжу і розпізнавати небезпеку. Ведмеді різних видів досягають статевої зрілості у віці 2,5-5 років.

СПОСІБ ЖИТТЯ

Ведмеді – територіальні тварини. Кожна особина є володарем досить великої ділянки, яку контролює, на якій полює і впадає у сплячку. Самки до двох років живуть разом з ведмежатами. Ведмеді – завзяті одинаки, але в багатих на корм місцях, наприклад, на ягідній поляні, може зустрітися відразу декілька особин. Наситившись, вони розходяться. Але ведмедя, що вторгся на чужу територію, чекає зустріч з господарем, яка може закінчиться сутичкою. Пошуки їжі займають багато часу, тому ведмеді активні і вдень, і вночі. Сплять ведмеді в замаскованих притулках – барлогах, що знаходяться в поглибленнях під корінням дерев. Білогрудий ведмідь влаштовує собі гніздо на дереві. Ведмеді роду Ursus, що живуть у холодних кліматичних поясах, взимку впадають у сплячку. Зимовий сон триває від 78 до 200 діб. Точний час залежить від району. На час сплячки ведмеді влаштовують собі барліг серед бурелому, під корінням дерев або риють його на схилі гір і горбів. Вони вистилають і утепляють барлоги травою, листям і мохом. Ведмеді впадають у тривалу сплячку для того, щоб пережити голодний зимовий період.

ЇЖА

З усіх видів ведмедів тільки білий ведмідь є м’ясоїдним. Решта всіх видів є всеїдними – вони споживають і рослинну, і тваринну їжу. Ведмеді харчуються насінням, корінцями, травою, горіхами та ягодами. Усі ведмеді люблять мед, тому руйнують бджолині вулики. Губач поїдає термітів у гніздах і збирає довгими губами інших комах. Білий ведмідь – майстерний мисливець: він часто промишляє в морі – ловить тюленів. Ведмідь, сидячи біля лунки, чекає, поки з’явиться тюлень. Він убиває здобич одним ударом лапи.