Сарна європейська
Са́рна європе́йська, дика коза, косуля – ссавець родини оленевих.
Віддає перевагу світлим розрідженим лісам, з великими галявинами, гарами й вирубками, та лісостеп. Зустрічається й у чагарникових та очеретяних заростях по берегах степових рік й озер; по гірських схилах підіймається до субальпійськихй альпійських луків (до 3 500 м над рівнем моря). У Західній Європі тримається в невеликих лісах, звідки виходить на поля.
Влітку сарни пасуться ранком, увечері й в першій половині ночі. Вдень, особливо під час спеки, лежать у густій траві або кущах. Взимку пасуться в будь-який час доби, але під час сильних снігопадів ідуть у лісову хащу. Зимою відпочивають у поглибленнях на снігу, розгрібаючи сніг до лісової підстилки.
Сарни погано переносять високий сніговий покрив; узимку намагаються ходити по звіриних стежках, по лижні або дорозі. У Європі відносно осілі й лише поміняють пасовища; у горах роблять сезонні міграції, взимку спускаючись до підніжжя гір.
Найбільшу (до 70 %) частку в кормовому раціоні сарни цілий рік складають трав’янисті рослини. З дерев і чагарників найчастіше об’їдає осику, вербу, горобину, липу, березу, дуб, ясен. Взимку іноді годується хвоєю молодих сосен, але на відміну від оленя й лося не їсть кору. Любить водяні рослини (вахту), за якими приходить до боліт і озер. Гриби поїдає в невеликій кількості. Їсть ягоди, каштани, жолуді, плоди буку й диких фруктових дерев.
Густа шерсть косулі змінюється залежно від пори року. Верхня частина тулуба і боки влітку бувають темно-іржавого кольору, взимку буро-сірого, нижня і внутрішня сторони кінцівок забарвлені завжди світліше. У телят на червонуватому основному забарвленні виступають рядами маленькі круглясті білі або жовтуваті плями, які виконують маскувальну функцію.
Ззаду у сарни світла пляма, так зване «дзеркало». Дитинчата бачать, як вона майорить попереду, і не гублять матір у чагарниках.
Рухи косулі плавні та граціозні. Вона без будь-яких зусиль перестрибує через високі перешкоди та кущі, запросто перепливає бурхливі річки і забирається вгору по крутих схилах. Водночас косуля полохлива й обережна тварина. Її практично не можливо застати зненацька.
Фактично єдиний спосіб порятунку від хижаків — це втеча, тому вони дуже обережні. Найбільшим ворогом косуль є вовк, хоча й інші хижаки (у тому числі лисиці) можуть нападати навіть на дорослих особин. На молодих косуль іноді полюють великі хижі птахи.
Гін в сарни проходить у серпні — вересні. Самці беруть участь у розмноженні на 3—4 році життя, а самиці — на 3, рідше — на другому році життя. Під час гону самці сильно знервовані, видають «чуфикаючі» звуки; між ними виникають бійки, які нерідко кінчаються пораненням суперника. На одного самця припадає 2—3 самки, або весь період гону самець тримаються з однією самицею. Народжує самка зазвичай 1-2 дитинчат. Вже після 30-40 хвилин після народження козуленята роблять свої перші кроки. Спочатку це їм важко дається. Встаючи, вони випрямляють спочатку задні ноги, а потім передні. Роблять 2-3 невпевнених кроки і падають, щоб розпочати все з початку. Після декількох таких спроб вони вже впевненіше тримаються на ногах, а через 10-15 хвилин здійснюють невеликі прогулянки в радіусі 3-5 м від матері.
Косулі зазвичай ведуть одиночний спосіб життя, лише восени іноді утворюють змішані стада до 20—30 голів, узимку розбиваються на групи по 2—4 особини.
Косулі ніколи не утворюють таких великих стад, як олені. Більшу частину року вони живуть сім’єю, самець з однією, рідко з 2—3 самками та їх дитинчатами. Стада з 12—15 особин можна бачити тільки там, де бракує самців. Узимку іноді сходяться декілька сімейств і досить довгий час живуть разом.
